?

Log in

давай запірнемо в прокурені простині
будемо вічними або непростими
будемо перфектні чи просто хороші
будемо різні якщо ти схочеш
давай цілу ніч танцювати в ліжку
нарочисто грубо надмірно ніжно
здригаючись кожним найменшим нервом
стираючи боязні та невпевненість
і не осипатися голосом всує
в важкій пітьмі у якій пульсуєш
і перетікаєш по тілу плавно
гаряча й смертельна неначе лава
давай осідати на шкірі потом
губами віднайденим тілом всоте
давай пручатись і не коритись
щасливим тактом блаженним ритмом
давай тривати і не кінчатись
в найвищих позиціях власних чартів
тремтливо вливаючи у пустоти
лише віверто найвищі ноти
давай зривати себе до хрипу
кипучим скажемним ритмічним скрипом
сягаючи неба або олімпу
на кожен нестримно-пекучий імпульс
і рухатись рвучко супроти течій
давай поглинати слова та речі
давай воскресати на кожен порух
згораючи різко неначе порох
вмирати та оживати вдруге
в тісній та жагучій жадобі руху
давай осягати тремкі глибини
невпинно тягучі неначе глина
гортанню ковтаючи непростимо
розпечені подихи повні диму
щоб не промовити надаремно
з тобою мов в пеклі але приємно

Apr. 18th, 2011

Кілька зовсім лайнових письмових робіт, багато фруктового чаю, рисових кульок в шоколаді. Голуазу менше ніж зазвичай, але чи випустиш його з поза уваги? Ніякого алкоголю. Ніяких емоцій. Чим ще вимірювати тижні?
Переставили меблі, тепер все, що мені потрібно для життя – на відстані простягнутої руки. Як в хом’ячка у банці. Зате зручно. Можна відкинутись на стільці від столу і впасти на ліжко. І спати. Потім вставати, знову сідати за стіл, знову читати, писати, перечитувати. Незручності викликає тільки необхідність відходити поїсти або посрати. Втім, хом’ячки ж із цим якось справляються.
Ламаю вечір на шматки, щоб минати його поступово. Чомусь хочеться м’яса під сиром і курити. Ніяких думок, які би хотілось комусь переповісти, - давай відкладемо все на завтра. Дратує відсутність алкоголю, до відсутності емоцій вже якось звиклось.
В цій весні надто мало радості – я вже перевтомився нею і тепер чекаю на осінь. Осінь розповість багато про мої наступні кілька років, не в силу своїх містичних особливостей, а просто з причин своєї хронологічної даності.

Згадалось, що маю ЖЖ, але що з того? Якби Будда прийшов до тями, він не вів би блог. І я не буду.
коли ти зривалась холодним криком
кидаючи в стіну горня з чаєм
коли дозрівало неначе викидень
в нутрі твоєму наше прощання
коли лишалась хоча не мала би
палила квитки розкладала речі
коли спинялася і ламалася
наче складнопідрядне реченння
коли ти втрачала стійку опору
різала пальці ламала руки
коли забутньо мішала порівну
товчений трам із пісочним цукром
коли доливала горілку в чай
стирала номер немов ненавмисно
коли одягала свою печаль
як одягають старе намисто
коли ти падала і росла
коли складала свої історії
і навіть тоді коли ти пішла
я все одно залишався поряд
допивав твій чай мив тарілки
збирав докупи сторінки відчаю
поїв молоком читав казки
які щоразу міняли закінчення
і ти казала мені повір
усе мине як обідня злива
усі герої будуть живі
і може навіть колись щасливі

Поєхалі

Ну ось, власне, запустив перший етап проекту, над яким давно працювалося.
http://re-mag.com.ua/ - прошу до відвідування
Скоро буде розсилка і флеш-журнал. А пізніше - й інші проекти.

Тепер шукаю людей, яким подобається тематика нашого ресурсу і які хочуть писати.
Поки ніяких гонорарів, на жаль. Але буде цікаво, весело і корисно.
Загалом, запрошуюдо співпраі усіх охочих:) ( http://re-mag.com.ua/spivpratsya/ )

З.і. а ще будудуже вдячний, якщо клікнете "лайк" на ФБ-панелі на сайті або тут -> ( http://www.facebook.com/pages/Re-mag/185129378182864 )

Tags:

про щастіє)

Своєю основною задачею Декарт вважав відкриття залози, що містить душу. В перервах між різанням жаб та мерців, він, задля втіхи, також займався філософією. Написати кілька геніальних філософських праць та внести неоціненний вклад у математику він встиг, а от знайти залозу з душею – ні. Ми його шануємо як генія Нового часу, а він помирав з почуттям нереалізованості. Мовляв, його місія провалилася. Мабуть, недостатньо жаб розрізав.
Адекватної оцінки своїх справ людина просто не може дати. Заспокоюю себе цим. Заспокоюю себе тим, що рух у певному напрямку сам по собі може народити багато цікавого. Роздвоююсь, намагаючись для себе визначити, як було би краще: 1) в описаному з Декартом випадку, чи 2) якби він не займався філософією, відкрив якусь залозу з душею, яку після смерті би спростували, але за життя був щасливим та вважав, що він цілком успішний науковець. Перший варіант патетичніший, другий пахне гедонізмом. І обидва однаково правильні.

Маца + свинина

Спроба віднайти у гуртожитських нетрях когось, хто міг би поділитися шматком хліба, закінчились безрезультатно, проте знайшлася Ксеня, яка поділилася шматком маци.
Що ж вдієш, довелось їсти свинячі відбивні зі мацою.
І це не знущання над національними та релігійними традиціями, це просто випадковість, зумовлена необхідністю. Усю жахливість вчинку я усвідомив вже після содіяного.
Втім, за таку провину боюся що:
1) Мене оголосять персоною нон-грата в Ізраїлі;
2) Кнесет та іже з ними розірвуть дипломатичні відносини з Україною;
3) Моссад от-от лагідно постукає чоботами у мої вікна та двері.

Трєпєщу.

Морози вряд чи перешкода. Завжди, всюди. Принаймні, не така перешкода, яку здолати важко.

Пригадується одинадцятий клас, зиму, коли ми з Максом ховалися й пили пиво у чужих під’їздах (у своїх негарно – сусіди бачитимуть). Давали знати нелюбов до місцевих забігайлівок (з їх розведеним пивом та сумнівним контингентом) і бажання вберегти зайву копійку. Чи, правильніше, не так зберегти зайве, як просто зуміти за ту ж вартість купити більше пива:) Отже, ми просто завалювали у якусь дев’ятиповерхівку і сідали десь між шостим та сьомим поверхом. Логіка була найпростіша: усі користуються ліфтом, ми можемо лишатися непоміченими протягом довгого часу, а навіть якщо нас помітять, ми просто скажемо, що чекаємо на якогось вигаданого персонажа - значна ймовірність, що люди не знають усіх своїх сусідів. Брали пиво ( у більшості «Сармат світле» - достобіса дешеве, але придатне для вживання, принаймні, так нам тоді здавалося), засідали у якомусь під’їзді і обговорювали справи насущні. А інколи планували справи прийдешні. А інколи просто пили пиво і не заморочувались ні над чим. Бо мороз не був для нас перешкодою, ми находили місця та можливості. Душевно було, зуб даю, душевно.

Лариса Доліна співала, мовляв, важливіше всього прогноз погоди, а все інше – суєта. Та, бо прогноз погоди не суєта, - хуєта.

Не найдієвіший, але поки найлегший спосіб убивства депутата
Збуваються мрії народнії:) Навіть дивно, що досі подібних флеш-ігор не було помітно.

stereomood

Стереомуд - досить популярний сервіс, про який чув вже давно, але користуватися почав зовсім-зовсім недавно. І що я про нього думаю? Думаю, що це геніально. Та, геніально.
Принцип простий до запаморочення: обираєш свій теперішній настрій і сервіс складає відповідно до нього плейліст пісень, що цьому настрою пасуватимуть. І,бляха-муха, пасують:)
Та, будь-які інтернет-радіо здаються абсолютним саксом у порівнянні з ось цим:)
Ще би таку штуку щодо літератури, бодай, поезії.

Не москаль!

Уся ця хрінь з Наємом нагадала ніяк не пов’язану з ним розмову, підслухану позавчора в магазині неподалік вокзалу у Львові. Кавказець розповідав своїй подружці:
«Я сижу, она подходит ко мне и говорит что-то на украинском, я ей отвечаю и она потом дальше со мной на русском разговаривает. Я ей говорю: слушай, ты почему на русский перешла, ты что думаешь, я украинский не понимаю, ты что думаешь, я МОСКАЛЬ КАКОЙ-ТО!».
Навіщо беркутівцям затримувати кавказців – по них і без того видно, що вони не москалі?:)
Наповнити ранок подіями можна в тому разі, якщо на самому початку ранку дуже сильно залажати. В такому разі процес вичерпування гівна з власного життєвого човна може принести вдосталь і цікавості, і яскравих вражень.
Все почалося ще учора, коли отримав завдання транспортувати пакет з деякими речами зі Львова до Києві для witch_leticia Обставини спання та ранкового прокидання, а також моє персональне мудуйобство, дозволили мені успішно забути пакет у вагоні. І згадати про пекет рівно тоді, коли мєлєнно вагони упливалі вдаль. В душі тремтіло дивне передчуття, мовляв «встрєчі с німі ти уже нє жді».
В довідці вокзалу сказали , що мій поїзд – то Трускавець-Дебальцево. Тобто, транзитний. Тобто, навіть не належний до південно-Західної залізниці. Піздєц, тобто. Дали якийсь номер телефону, але не дали самого телефону – зі своєю завбачливо розрядженою батареєю я міг дзвонити хіба в рельсу, благо, на вокзалі їх було багато. Я все ж таки іще спробував здійснити шалені кидки з метою якось вийти на той дідьковий поїзд, але після кількох невдач здався і вирішив, що для початку мушу: 1) скинути вдома речі; 2) зарядити телефон.
В гуртожитку передусім попередив про ситуацію witch_leticia. Пообіцяв всьо возмєстіть, хоча сам розумів, що або я якось дістану той пакунок, або хана, бо зайвого бабла на нові чоботи для Летиції в мене явно немає.
Інтернет надав мені надію одразу: виявилось, що довідка вокзалу якось неправильно довідалася про маршрут поїзда – він, на щастя, мав курсування Львів-Київ. Тобто, формально, мав іще лишатися у Києві. Телефонна довідка, узята з uz.gov.ua, вислухала мене і дала номер телефону якоїсь іншої довідки. Якась інша довідка вислухала мене і дала номер довідки відстійника поїздів. Довідка відстійника вислухала мене і сказала, що мій поїзд стоїть на 40-й колії. Там же порадили підійти в саму установу, звідти вийти на начальника поїзда, а від нього – на свого провідника. Я чесно так і збирався робити.
Найближче до будинку, що уособлював бюрократичну складову відстійника, було йти від метро Політехнічний інститут. Для цього потрібно було йти по території самого відстійника. Десь наприкінці шляху я побачив біля однієї з колій надпис «40», який міг означати або номер колії, або назву нового хеві-метал гурту. А так як я не знав жодного хеві-метал гурту з назвою «40», вирішив піти і знайти свій поїзд, вагон і, врешті, не свій пакунок.
Тут відбулось правопорушення номер 1 – я пішов на територію, заборонену для сторонніх. Поїзд виявився таки тим самим моїм нічним транспортером, що так невчасно покинув мене вранці.
Далі я просто знайшов свій вагон і постукав у його стінку. Реакції не було. Я виліз до дверей у вагон і сильно постукав у двері. Реакції не було. Я спробував відкрити двері і це вийшло. Це було друге правопорушення – проникнення всередину вагону. Я зайшов у тамбур і постукав у внутрішні двері вагону. Реакції не було. Я зайшов у вагон і підійшов до свого місця. Ніякого пакунку там не було. Тому я підійшов до дверей купе провідника і ще раз постукав туди. Реакції не було. Тому я відкрив двері купе провідника, глянути чи він там є. Спостереження показало, що він там не є, а, швидше іншого, є не там. Але було деякі речі, у більшості – його ж, але не лише. «Не лише» і було моїм-немоїм пакунком. Тоді я забрав пакунок з купе провідника, зачинив вагон, привітався з дядьком у формі провідника, який проходив у цей час повз, і неспішно покинув місце злочину. Це, себто викрадання пакунку з купе провідника, стало третім і останнім за ранок правопорушенням. І паритися з бюрократами, виявилось, необхідності не було:)
Якщо спершу серйозно налажати, то потім можна з геройством подолати наслідки власних же дій. А коли ситуація розгрібається – з’являється почуття власної гідності та щира радість, мовляв, вз’їбав усіх, та, знову вз’їбав усіх. Хоч по суті вз’їбав лише наслідки власних дій.
Загалом, дрібниця, а приємно:)">
Дуже хороша книжка. Адже книги бувають різні: дуже смішні, дуже печальні, дуже великі, дуже серйозні, дуже нудні абощо. Ця книга дуже хороша. Тепла, проста, весела, ностальгічна, іще до дідька усяка. Без жодних претензій на вишуканість, на граничну інтелектуальність, на будь які інші вийоби з всякою там інтертекстуальністю, еклектикою стилів та форм іже з ними. Адже коли від останнього встигаєш втомитися (що, однак, не означає, що воно перестає приваблювати), хочеться чогось такого, от якогось такого, життєвого, чи що. Якоїсь такої поетизації побуту, щоби спробувати тимчасово повірити, що побут буває поетичним.
http://www.drusha.msk.ru/pics/man_n_boy.jpg
Так от, «Man and boy» Тоні Парсонса – одна з таких книг. Книг, які просто хороші. Спробую ще раз пояснити: таких, які мають заслуги і в стилістиці, і в гуморі, і в сюжеті, але в процесі читання яких забиваєш на усі подібні аналізи і просто читаєш хорошу книгу. Бо ж таке трапляється нечасто.
Направду, це друга, після «Дивного випадку з собакоювночі» Марка Геддона, книга сучасного британського автора за останній місяць. І вдруге дуже вдала. І просто хороша, що найголовніше.
Так, мені просто хотілось розповісти про хорошу книгу:)
Ось сюди клацайте, щоби скачати книжку:)

Старію

Так, я направду старію і сам це за собою помічаю. Або просто змінився. Хоча перше передбачає також і друге.
Сьогодні мали зустріч з бахаями, представниками досить потішної, але зовсім не продуманої і не систематизованої релігії. Власне, узагалі не хотілося з них стібатися. Жодного найменшого бажання. Ще півтора роки тому, на аналогічній зустрічі, задавав бахаям питання, тішачись, що вони просто не можуть на них відповісти. Мені це здавалось цікавим. Сьогодні мені це здається безглуздим та неетичним. Та, вони вірять у якусь внутрішньо суперечну хрєнь, але яка, в дідька, різниця? Мене ні до чого не змушують, а їм те навіть допомагає. Дивуюся, звідки росло бажання стібати півтора роки тому…
Прерогативу задавати питання, на які бахаї не могли відповісти, лишив малюкам-третьокурсникам. Вони в цьому трохи просунулися, навантажили бідну жіночку і та розгублено намагалася вигадати якісь відповіді, які, втім, ніяк не вигадувались. Мені її було навіть трішки жаль, хоча зовсім-зовсім не сильно.
Старію, ех, старію.

З.І. А ще виявив що у серед третьокурсників-філософів – мінімум двоє кришнаїти. Не знаю як то пояснити, але це… тупо якось, чи що.

Троха відео...

Нарешті вдалося завантажити бодай одне відео з вечірки від Голуаз, яка відбувалася десь так під кінець жовтня. Щасливець Макс виграв два запрошення і поділився одненьким. Тоді виступали Бумбокс зі своєю рок-програмою та ВВ. А ще було багато халявного бухла. Потім поверталися до Києва чотири години по обухівські трасі, в глупу ніч та в мороз, безперевно співаючи, чи навіть горланячи поперемінно Гоголь Борделло та якісь народні пісні. Було гарно, дуже навіть. Дякувати Максу.
А тепер можу поділитися хіба ось цим відео, інше жбо не завантажується. Камера труситься, ібо оператор Світозарчик був п'яним.
Та, це одна з тих пісень Бумбоксу, які вважаю якісними та вартісними.

Я і WikiLeaks

Сподіваюся, WikiLeaks не опублікує документів про мене.
Чи інакше: на жаль, WikiLeaks не опублікує документів про мене.
Або ще печальніший варіант: жоден з тих, чиї листи публікують на WikiLeaks, не знає про факт мого існування.
В знак протесту, не публікуватиму на цьому блозі листів, у яких ітиметься про американських дипломатів:)

Таки проффесор

Становище української науки найближчим часом може суттєво поліпшитись. В Україні відтепер працюватиме на одного професора МГУ більше.
Янукович стане професором МГУ
Головне, аби його не просили власноруч писати це ж саме злополучне слово "професор"

Nov. 25th, 2010

Інколи мені здається, що першокурсниці-могилянки з кожним роком все симпатичніші, таким чином щороку збільшуючи естетичну привабливість могиялнки ще на кілька балів. Але частіше мені здається, що погіршення зору просто отак-от позитивно вплинуло для мене на сприйняття людей. Мабуть, це найбільший плюс погіршення зору.

Несправедливості

Нещодавно знайшов у свого сусіда книгу Л. Рона Хаббарда. Спершу трішки прихуїв, а потім дізнався, що засновник саєнтології заразом і письменник-фантаст, навіть більш-менш відомий. Сусід, наприклад, не знав про релігійно-месіанську кар’єру Хаббарда, сприймаючи його суто як фантаста. Врешті, цілком логічно, - більшої фантастики, як та, про яку йдеться в діанетиці, важко знайти.

Але тут же подумав: це ж несправедливо. Був собі фантаст Л. Рон Хаббард, писав не такі й погані книги, а потім заснував свою саєнтологію, і ніхто вже й не пам’ятає про його письменницьку кар’єру.
Це як у Канта: написав «Критику чистого розуму» і усі забули, що він розробив теорію припливів-відпливів.
Або як у Фройда: заснував психоаналіз і усі забули, що він першим свого часу синтезував кокаїн.

Несправедливістю повниться світ:)
Помер мій щурик. Був хорошим. Згриз мені кілька книг і одну кофту. Кількох людей кусав за пальці. Любив масну та нездорову їжу. А тепер помер.
Щурячого йому раю.